XIII Biennale Grafiki ERROR

Error

Błąd tworzy się przez niedopasowanie do środowiska społecznego^[1] lub jego degradację. W następstwie łączy się z procesualnością wymuszającą aktywność, której celem jest przywracanie stanu sprzed kryzysowego funkcjonowania jednostki lub poszukiwanie rozwiązań polepszających warunki życia. Całkowity powrót do wydarzeń z przeszłości jest ostatecznie niemożliwy, gdyż fakty ulegają idealizacji, co uzmysławia, że „w bycie społecznym nie występuje transplantacja^[2]”. Wszelkie próby przywrócenia historii nie uwzględniają wieloelementowego charakteru złożonych sytuacji w zmiennym systemie dziejowym. Nawiązywanie do przeszłości bez uwzględniania teraźniejszości i przyszłości prowadzi do fałszywych wyobrażeń służących np. kształtowaniu się mitów społecznych, które wykorzystywane są jako ideologie do manipulowania społeczeństwem.

Mity np.: Wielkiego Cesarstwa, Wielkiej Rzeszy czy też kraju dostatku sięgającego od morza do morza lub państwa ze strefą wpływów od Azji aż po Łabę, bazują na błędnych, często fikcyjnych założeniach mających na celu tworzenie lepszej przyszłości inspirowanej zmodyfikowaną przeszłością. Prawda natomiast jest zupełnie inna. W czasach cesarstwa panuje niski poziom dobrobytu społeczno-ekonomicznego, a feudalny wyzysk w kraju jak również dyktatura władzy w autorytarnym państwie nie przynoszą bogactwa powszechnego. Mity te służą przede wszystkim skrajnemu partykularyzmowi. Dezideologizacja ma uchronić społeczeństwo przed niebezpiecznymi formami myślenia niszczącego zastany porządek. Wykorzystywana jest jednocześnie do podtrzymywania systemu gospodarczego opartego na nierówności społecznej. „Pojedynczy ludzie winni – powinni zresztą jak i społeczne formy ich ingerencji – działać <czysto racjonalnie>; wówczas nie będzie już w ogóle autentycznych konfliktów, ani też swobodnego pola ideologii; różnice czysto <rzeczowe> poddają się czysto <rzeczowej> regulacji za pośrednictwem racjonalnych umów, kompromisów itd. Dezideologizacja oznacza zatem nieograniczoną manipulowalność i manipulowanie całym życiem ludzkim. To nastawienie wobec rzeczywistości przyjmuje zatem do wiadomości zasadniczo tylko egzystencję ludzi partykularnych^[3]”. Ta forma bytu jest ukrytym sposobem ideologizacji wykorzystującej pojęcie wolności, w celu podkreślenia wagi partykularnych wartości związanych z własnością.

Manipulacja jest powszechną formą oddziaływania, która wykorzystuje pozytywne i racjonalne wartości społeczne służące osobistym korzyściom. Strategia maskująca zamiary, zazwyczaj oparta na słynnych naukowych, filozoficznych i artystycznych ideach, uniemożliwia przeciwdziałanie. Próba ujawnienia jej ukrytych mechanizmów funkcjonowania doprowadza do pojawienia się postaw oportunistycznych. „(…) uważa się, że rzeczywistość jest właśnie taka, jak ją przedstawia powszechna manipulacja, a zatem jeśli się jest człowiekiem rozumnym nie można przeciwstawiać się – w formie ostrej negacji – tej powszechności, nie opowiadając się również wewnętrznie za czymś, co jest niesłuszne…^[4]”

Celowo użyty błąd służy manipulacji i umożliwia wprowadzenie zmian lub utrzymanie zastanej sytuacji. Zafałszowanie traktowane jako ukryte fakty, może być odpowiednio wykorzystywane przez osoby decyzyjne zajmujące miejsce na szczycie drabiny ekonomicznej, które zainteresowane są zachowaniem status quo organizacji społecznej. Zagadnienia te porusza w swoich opracowaniach amerykański noblista ekonomii Joseph E. Stiglitz, który podważa m.in. ekonomiczną teorię skapywania korzyści w dół (trickle-down economics). Zwraca uwagę na specyfikę inwestycji gospodarczych w zglobalizowanym świecie (strefy bezpodatkowe, wartości dodatkowe bezwzględne, mobilność inwestycji)^[5]. Ujawnia konsekwencje systemu związane z rosnącą nierównością społeczną.

Działania wspierające wzrost polaryzacji społecznej mają charakter destrukcyjny, „ponieważ uzyskiwane z niej zyski są zwykle mniejsze niż straty tych, których kosztem te zyski zostały osiągnięte^[6]”. Polityka neoliberalna, zwłaszcza w krajach słabiej rozwiniętych gospodarczo, podtrzymująca dysproporcje statusu ekonomicznego społeczeństwa doprowadza do naginania faktów. Sterowanie mniej zamożną częścią społeczeństwa możliwe jest przy użyciu prostych, powszechnych rozwiązań, które bazują często na zafałszowanych informacjach. Tworzące się w ten sposób ideologie zazwyczaj nie rozwiązują problemu, ale uruchamiają prymitywne reakcje społeczne przynosząc krótkotrwałe korzyści. Powstają one bez świadomości w złożonym systemie (społeczeństwa w sobie), co jest częstą przyczyną pojawienia się skrajnie nacjonalistycznych i imperialistycznych postaw tworzących konflikty społeczne. Skupienie się wyłącznie na partykularyzmie pomija korzyści społeczne, takie jak: „stałe zatrudnienie i godne zarobki dla <najliczniejszej i najuboższej z klas>, powszechny dobrobyt i pomyślność, nowe formy życia wspólnotowego…^[7]”

Wykrycie błędu może stanowić punkt zwrotny w działaniu. Ogranicza życiową stagnację, a także pozwala na podjęcie praktyk służących polepszaniu sytuacji społeczno-ekonomicznej. Marshall Berman, amerykański filozof zwraca uwagę, że „w tym świecie stabilizacja oznaczać może tylko entropię, powolną śmierć, podczas gdy nasze poczucie postępu i rozwoju jest jedyną rzeczą, dzięki której naprawdę wiemy, że żyjemy. Powiedzieć, że nasze społeczeństwo się rozpada, to powiedzieć, że żyje i ma się dobrze^[8]”. Odnosząc się do sztuki, działania twórcze określając istniejącą do tej pory rzeczywistość jako wadliwą i niedoskonałą, wprowadzają ulepszenia oraz przekształcają otoczenie człowieka. Pozytywny wpływ twórczości na rozwój społeczny jest więc możliwy po pokonaniu przeszkód wynikających z aktywności rynku, który potrafi wchłonąć nawet najbardziej radykalne sprzeciwiające się postawy. „Ten system wymaga bowiem permanentnej rewolucji, niepokoju, podniecenia; aby utrzymać prężność i elastyczność, musi podlegać nieustannym naciskom i napięciom na coraz wyższym poziomie. To, wszakże oznacza, ze osoby i ruchy deklarujące wrogość wobec kapitalizmu mogą okazać się właśnie tym bodźcem, którego kapitalizm najbardziej potrzebuje^[9]”. Wszelkie próby powstrzymywania zmian lub tylko pozorowania reform są ostatecznie fiksacją na teraźniejszości podporządkowanej kulturze konsumpcyjnej. W takiej sytuacji działania artystyczne odgrywają znaczącą rolę, dają możliwość współuczestniczenia w procesie rozwoju społeczeństwa „nie chodzi przy tym o (faktyczne) uruchomione procesy teleologiczne, lecz jedynie o dążenie do wywarcia odpowiedniego teleologicznego wpływu na procesy przyczynowe^[10]”.

Kurator Biennale Grafiki: Maciej Kurak

Error^[1]

Помилка створюється невідповідністю соціальному середовищі^[2] або його деградацією. Як наслідок, це пов’язано з процесуальністю примусової діяльності, спрямованої на відновлення стану з докризового функціонування особистості або пошук рішень для покращення умов життя. Повне повернення до подій минулого в кінцевому підсумку неможливе, оскільки факти ідеалізуються, що змушує нас усвідомити, що „трансплантації в суспільному бутті немає”^[3]. Будь-які спроби відновлення історії не враховують багатоелементного характеру складних ситуацій у мінливій історичній системі. Посилання на минуле без урахування сьогодення та майбутнього призводить до хибних ідей, які служать, наприклад, для формування соціальних міфів, які використовуються як ідеології для маніпулювання суспільством.

Міфи, наприклад, про Велику імперію, Великий рейх або про країну багатства, що простягається від моря до моря, або про країну зі сферою впливу від Азії до Ельби, засновані на помилкових, часто фіктивних припущеннях, спрямованих на створення краще майбутнє, натхненне зміненим минулим. Правда, однак, зовсім інша. За часів імперії спостерігається низький рівень соціально-економічного процвітання, а феодальна експлуатація в країні, а також диктатура влади в авторитарній державі не приносять загального багатства. Ці міфи служать, перш за все, крайньому партикуляризму. Деідеологізація – це захист суспільства від небезпечних форм мислення, які руйнують існуючий порядок. Водночас він використовується для підтримки економічної системи, заснованої на соціальній нерівності. „Окремі люди винні – а також соціальні форми їхнього втручання – повинні діяти <чисто раціонально>; тоді взагалі не буде справжніх конфліктів, ані вільного поля ідеології; суто <об’єктивні> відмінності піддаються чисто <об’єктивному> регулюванню через раціональні домовленості, компроміси тощо. Отже, деідеологізація означає необмежене маніпулювання та маніпулювання всім людським життям. Тому таке ставлення до дійсності визнає по суті лише існування окремих людей”^[4]. Ця форма буття є прихованим способом ідеологізації з використанням концепції свободи, щоб підкреслити важливість окремих цінностей, пов’язаних із власністю.

Маніпуляція є поширеною формою впливу, яка використовує позитивні та раціональні соціальні цінності для особистої вигоди. Стратегія, яка маскує намір, зазвичай заснована на відомих наукових, філософських і художніх ідеях, унеможливлює протидію. Спроба розкрити його приховані механізми функціонування призводить до появи опортуністичних установок. „(…) вважається, що реальність є саме такою, якою її представляють універсальні маніпуляції, і тому, якщо ти розумна людина, ти не можеш протиставити – у формі різкого заперечення – цій універсальності, не висловлюючись також внутрішньо за те, що не так…”.^[5]

Навмисна помилка використовується для маніпуляції і дає змогу вносити зміни або підтримувати існуючу ситуацію. Фальсифікація, яка розглядається як приховані факти, може бути належним чином використана особами, які приймають рішення на вершині економічної драбини, які зацікавлені у збереженні статус-кво соціальної організації. Ці питання у своїх працях обговорює американський лауреат Нобелівської премії з економіки Джозеф Е. Стігліц, який підриває між іншим економічну теорію trickle-down economics. Привертає увагу до специфіки економічних інвестицій у глобалізованому світі (зони, вільні від оподаткування, абсолютні додаткові цінності, мобільність інвестицій)^[6]. Він розкриває наслідки системи зростання соціальної нерівності.

Дії, спрямовані на сприяння зростанню соціальної поляризації, є деструктивними, „оскільки виграш від цього зазвичай менший, ніж втрати тих, хто завдає ці вигоди”^[7]. Неоліберальна політика, особливо в економічно менш розвинених країнах, які зберігають диспропорції в економічному становищі суспільства, призводить до перекручування фактів. Контролювати менш заможну частину суспільства можна за допомогою простих, поширених рішень, які часто базуються на неправдивій інформації. Отримані в результаті ідеології зазвичай не вирішують проблеми, але вони викликають примітивні соціальні реакції з короткостроковими вигодами. Вони виникають без усвідомлення в складній системі (самому суспільстві), що є частою причиною виникнення крайніх націоналістичних та імперіалістичних настроїв, що породжують соціальні конфлікти. Зосередження уваги виключно на партикуляризмі ігнорує соціальні переваги, такі як: „постійна зайнятість і гідна заробітна плата для <найчисленніших і найбідніших класів>, загальний добробут і процвітання, нові форми громадського життя… „^[8].

Виявлення помилки може стати поворотним моментом у дії. Це обмежує життєвий застій, а також дозволяє здійснювати заходи, спрямовані на покращення соціально-економічного становища. Маршал Берман, американський філософ, зазначає, що „у цьому світі стабілізація може означати лише ентропію, повільну смерть, тоді як наше відчуття прогресу та розвитку – це єдине, що ми дійсно знаємо, що ми живемо. Сказати, що наше суспільство розпадається, означає сказати, що воно живе і здорове”^[9]. Звертаючись до мистецтва, творча діяльність визначає досі існуючу реальність як неповноцінну та недосконалу, вносить удосконалення та перетворює оточення людини. Позитивний вплив творчості на суспільний розвиток можливий після подолання перешкод, що виникають у результаті діяльності ринку, який може поглинути навіть найрадикальніші протилежні установки. „Ця система вимагає постійної революції, тривоги та хвилювання; щоб зберегти пружність і еластичність, вона повинна піддаватися постійному тиску і напрузі на все більших рівнях. Це, однак, означає, що окремі особи та рухи, які проголошують ворожість капіталізму, можуть виявитися лише стимулом, якого капіталізм потребує найбільше”^[10]. Будь-які спроби зупинити зміни або просто імітувати реформи є в кінцевому підсумку зацикленістю на сьогоденні, підпорядкованому споживчій культурі. У такій ситуації значну роль відіграє художня діяльність, яка дає можливість брати участь у процесі розвитку суспільства „йдеться не про (фактично) активізовані телеологічні процеси, а лише про спробу здійснити відповідний телеологічний вплив на причинно-наслідкові процеси”^[11].

Куратор: Maciej Kurak

[1] Tutaj warto zasygnalizować, że nie chodzi o prosty konflikt istniejący między społeczeństwem a jednostką, który ostatecznie wiąże się z przyjęciem niezależności kształtowania się indywidualności od społeczeństwa. 

[2] György Lukács, Wprowadzenie do ontologii bytu społecznego, t. 2, Państwowe Wydawnictwo Naukowe, Warszawa 1984, s. 1084.

[3] Tamże, s. 1120.

[4] Tamże, s. 1151.

[5] Joseph Stiglitz, Cena nierówności. W jaki sposób dzisiejsze podziały społeczne zagrażają naszej przyszłości?, Wydawnictwo Krytyki Politycznej, Warszawa 2015.

[6] Tamże, s. 33.

[7] Marshall Berman, „Wszystko, co stałe, rozpływa się w powietrzu”. Rzecz o doświadczeniu nowoczesności, UNIVERSITAS, Kraków 2006, s. 93.

[8] Tamże, s. 124.

[9] Tamże, s. 153.

[10] György Lukács, Wprowadzenie do ontologii bytu społecznego, t. 3, Państwowe Wydawnictwo Naukowe, Warszawa 1985, s. 467.

[1] Всі цитати у тексті перекладені на українську мову перекладачем.

[2] Тут варто зазначити, що між суспільством і особистістю існує не простий конфлікт, який в кінцевому підсумку тягне за собою прийняття незалежності формування особистості від суспільства.

[3] György Lukács, Wprowadzenie do ontologii bytu społecznego, t. 2, Państwowe Wydawnictwo Naukowe, Warszawa 1984, s. 1084.

[4] Там само, с. 1120.

[5] Там само, с. 1151.

[6] Joseph Stiglitz, Cena nierówności. W jaki sposób dzisiejsze podziały społeczne zagrażają naszej przyszłości?, Wydawnictwo Krytyki Politycznej, Warszawa 2015.

[7] Там само, c. 33.

[8] Marshall Berman, „Wszystko, co stałe, rozpływa się w powietrzu”. Rzecz o doświadczeniu nowoczesności, UNIVERSITAS, Kraków 2006, s. 93.

[9] Там само, c. 124.

[10] Там само, c. 153.

[11] György Lukács, Wprowadzenie do ontologii bytu społecznego, t. 3, Państwowe Wydawnictwo Naukowe, Warszawa 1985, s. 467.